Уся плутанина теперішнього світу з його постійними спробами класифікувати середній клас чи, як би сказав дідусь Карл Маркс – буржуазію, нас мало хвилює. Одне можна сказати з впевненістю – власний бізнес, зі всіма ризиками, які довелося подолати – набагато приємніша цукерка, ніж «буржуазний дохід» у «корпо», сидячи перед екраном, розробляючи програмне забезпечення для фірми, яка створює додатки для «мудрої кухні» (таким людям є чим пишатися, вони написали код, який вмикає з телефону чайник, що кип’ятить воду. Ваауууу). Адже працювати в офісі, якщо ти не належиш до тих 13% – це повільно перетворюватися або на інших 25%, зі всіма принадами офісного тероризму, або просто повільно наїдатися, наїдатися, наїдатися, й після того, як в один прекрасний вечір прийде відчуття, що купівля їжі, речей і подорож у Дубаї вже якось не дуже вставляє – помалу розпочати процес з’їжджання з котушок.

Звісно, Україна – не Мекка капіталізму, до нас ринок прийшов після падіння СРСР (твоя бабуся плаче після цих слів) на початку 1990-них. Крах СРСР спричинив падіння цілої країни в яму бідності. І цю бідність, або страх перед нею, батьки передають своїм дітям, неначе сакральні скрижалі мудреці передають своїм учням. Це є причиною того, що люди реально отримують задоволення від доволі банальних ̶п̶л̶о̶д̶і̶в̶ ̶ц̶и̶в̶і̶л̶і̶з̶а̶ц̶і̶ї̶ ̶ маркетингових розминок. Але це тимчасові і доволі дивні радості (звісно, якщо вас не травмували бідністю, таке тре лікувати). Це початковий етап після якого, якщо вірити, що людина розвивається, мудріє і стає кращою – постають нові виклики. І якщо в ІТ фірмі ти не створюєш геніальний продукт, який допомагає робити супербезпечну операцію з пересадки кісткового мозку (а це реально дуже круто) – то спробуй змиритися з думкою, що твоя робота це порожняк, а туман радості, успіху та усмішки колег, пройдуть так само, як вони пройшли в Англії, Франції, Німеччині і починають проходити в Польщі чи Угорщині. Чари-мари минають.

Поїсть людина і запитає, а що далі робити? Якщо відповідати на це питання в контексті туманної метафізики Достоєвського з притаманною йому різкістю, жорстокістю і радше переконаністю, що в житті немає жодного сенсу (окрім Росії…Росія – сенс, але, на щастя, це не наша травма) – то можна відразу залазити в куточок плакати, як маленька дівчинка, і говорити, що все пропало.

Але варто подивитися на це в контексті сучасних пропозицій, які намагаються вирішити проблему надмірного часопроведення в офісі. З чимось подібним експериментують в Канаді – там працівники деяких компаній мають право перейти на коротший робочий тиждень, а частину втраченого заробітку їм покриває держава. Іншою пропозицією є безумовний базовий дохід, який може реально зліквідувати важливість праці. Фактично в такій системі їжа і житло стають базовими і гарантованими державою. Звучить дивакувато, але лідер соціалістичної партії Франції Бенуа Амон, який пропонував базовий дохід всім громадянам Франції, отримав 6.5% на президентських виборах. Схожі моделі випробовують деякі шведські й швейцарські міста. Головна ідея цих моделей – людина набагато продуктивніша, якщо в неї забезпечені базові потреби. Така людина хоче, прагне, їй цікавий світ.

І на закінчення – для прихильників думки, що як не буде людина працювати, то начисто зліниться і здеградує. Бертран Расселл, всесвітньовідомий британський філософ, переконував, що можливість і вміння загосподарювати свій вільний час (а що ви робите у вільний час?), це насправді ознака освіти і цивілізованості. Він вважав, що людина, яка все життя трудилася і не вміє відпочивати (відпочивати, не пити алкоголь, не втикати після роботи в екран, а, власне, відпочивати), буде нудитися і не знати, яке заняття собі придумати. Натомість відсутність вільного часу Расселл вважав найбільш прикрою з можливих речей, які людина може досвідчувати. Адже наявність дозвілля і вміння його організувати означає, що людина може досягнути дійсно хороших емоцій і вражень.

Не перетруджуйтесь.