

Що ми відчуваємо, коли хтось бере в руки наш телефон? Не знаю, як у вас, але я відчуваю дикий дискомфорт від такої ситуації. Відразу боїшся, що хтось-не-той-і-щось-не-те тобі напише саме в цей момент. І знаєте, часто саме так і трапляється. Або якщо хтось ґуґлить щось із вашого ґаджета, то на кілька секунд, поки вискакує історія пошуку, ви навіть дихати не можете, бо тіло ніби паралізує страх і очікування чогось ганебного. Або коли ви показуєте фотографії бабусі, то на якомусь моменті задумуєтесь, а чи нема там далі якихось таких фотографій, які не варто бачити вашим родичам та й узагалі нікому.
Ми сліпо і беззастережно довіряємо своєму телефону. Бо згадайте, коли ви останній раз розказували своїм друзям (навіть найближчим) про підозрілі виділення вашого організму, пухирець на нозі чи ще якусь гидоту на вашому прекрасному тілі. Ми зазвичай соромимося розказувати це близьким людям, при тому що Google ми повідомляємо все: від того, у якій сексуальній позиції ми отримуємо оргазм до того, що у нас завелися воші. Навряд чи ваш друг зізнався б вам, що хоче ссати цицьку своєї партнерки.
І цей, досі невідомий мені фетиш я навіть не придумувала сама, бо чи відомо вам, що в Індії більшість пошукових запитів починається зі слів: «Мій чоловік хоче, щоб я годувала його грудьми»? Частотність пошуку зображень на порносайтах, де жінка годує чоловіка грудьми, в Індії і Бангладеші у чотири рази вищий, ніж в будь-якій іншій країні.
А взагалі, пошукові запити відображають навіть культурні відмінності людей. Наприклад, по всьому світу чоловіки дуже по-різному реагують на вагітність своїх дружин. У Мексиці топ-запити «моя вагітна дружина» включають фрази «зізнання у коханні моїй вагітній дружині» і «вірші для моєї вагітної дружини». У Сполучених Штатах топ пошукових запитів складається з таких фраз: «моя дружина вагітна — що тепер?»; «моя дружина вагітна — що мені робити?».
Також існує стереотип, що своїми статевими органами здебільшого переймаються чоловіки. Багато розмов та жартів точиться навколо довжини, товщини і вміння користуватися. Здавалося би, що жінки не мають причин перейматися своїми геніталіями. Але ніт. Жінки не менше, ніж чоловіки ґуґлять про глибину, вузькість, розмір статевих губ, запах вагіни, і як його покращити. Тож у чоловіків і жінок, можливо, більше спільних проблем, ніж може здаватися.
Ще я була рада дізнатися, скільки жінок запитували Google, чи їх партнер не гей. Та, я теж таке ґуґлила. Цікаво, що запит “мій чоловік гей” у вісім разів частотніший, ніж «алкоголік», і в 10 разів — ніж «страждає депресією». А взагалі, запити жінок про своїх чоловіків у ґуґлі виглядають цікаво. А ще цікавіше вони контрастують із запитами у соцмережах.
Якось дивилася з другом фільм “Брати з Грімсбі”, де є момент, коли одному з братів потрапляє у член отрута, яку треба негайно відсмоктати, бо інакше той помре. Поруч тільки рідний брат, час спливає. Хитро усміхаючись, я питаю в друга, чи вижив би його брат в такій ситуації. “А твій?”, — питає він, і я більше не усміхаюсь. Для мене (сподіваюсь, що і для вас) інцест абсолютно неприйнятний акт, який у моїй системі цінностей немає права на існування. На превелике щастя, ніхто ніколи не розказував про сексуальні фантазії з родичами — за що я дуже дякую долі. Саме тому мене дещо здивувала статистика PornHub, бо, як виявилося, 16 зі 100 найчастіших пошукових запитів чоловіків присвячені саме інцесту. Серед них «брат і сестра», «мачуха трахає пасинка», «мама і син», «мати трахає сина» і «реальні брат і сестра». Перемагає у цьому рейтингу запит “мама і син”, і чомусь саме цей факт мене вже не здивував. Щодо жінок, то дев’ять зі ста теж шукають відео з інцестом, але у цьому випадку ролі головних героїв виконують “батько і дочка”.
За таких обставин не дивно, що перш за все ми запитуємо у Google, а вже потім говоримо з друзями і родичами. А все тому, що коли ви говорите з людиною, то це розмова з кимось, хто може вас засудити, хто ймовірно не збереже вашу таємницю або використає цю інформацію проти вас. Розмова з пошуковиком — це розмова з бездушною машиною, яка вас ніколи не осудить, і що важливіше — не зрадить (принаймні навмисно), бо “зраджує” вона таки частенько.
Періодично у ЗМІ нам повідомляють про «злив» даних, які ми здебільшого схильні ігнорувати. Мережа «Facebook “злила” дані 400 мільйонів користувачів. Відкритий сервер містив понад 419 мільйонів записів декількох баз даних користувачів в різних регіонах світу», «майже як Facebook: у twitter повідомили про випадковий злив особистих даних користувачів», «хакери злили в мережу пікантні фотографії Емми Вотсон і Аманди Сейфрід», «хакери отримали шокуючі фото голих Кірстен Данст та Дженніфер Лоуренс (13 шокуючих фото)». Цікаво, що у статті, де це хакерство засуджується, все одно опубліковані ці фотографії, які здобуті незаконним шляхом, бо ж гости на сайтах ніхто не відміняв. Однак, лицемірство ЗМІ це вже зовсім інша історія.
Ми досі не ставимося до цих попереджень про зливи інформації серйозно, бо продовжуємо ділитися своїми фото та думками у Telegram і Messenger. І всі ці речі з приватних повідомлень кардинально відрізняються від того, що ми публікуємо на своїх сторінках в Instagram, Facebook та ще хтозна-де.
А ще, користуючись Google, ми самі стаємо джерелом інформації, і, що дуже важливо, чесним джерелом. Інколи це навіть не питання, а щире зізнання: «я перебрала з алкоголем», «я ненавиджу своє життя», «що робити, коли нудно», «як сподобатися людям?», «тест на те, чи можу я у майбутньому збожеволіти», «чи кіт з’їдав чиєсь обличчя?». Всі страхи, всі абсурдні думки ми беззастережно довіряємо телефону.
Але часто ми брешемо і про нормальні речі, де нема чого соромитись. Наприклад, у книжці «Усі брешуть» автор наводить дані з одного опитування. Згідно нього, коли мова йде про гетеросексуальний фізичний контакт, жінки говорять, що вони займаються сексом у середньому п’ятдесят п’ять разів на рік і у шістнадцяти відсотках випадків використовуючи презерватив. Це дає близько 1,1 мільярда презервативів у рік. Але, за твердженням гетеросексуальних чоловіків, щорічно використовується 1,6 мільярда презервативів. По суті, ці цифри повинні збігатися, а це означає, що хтось бреше.
Як виявилося — всі брешуть. За даними компанії Nielsen, яка відстежує поведінку споживачів, щорічно продається менше 600 мільйонів презервативів. Так що брешуть і ті, й інші, але єдина відмінність у тому, наскільки сильно.
Направду, ми брешемо дуже багато. Про те, скільки випили по дорозі додому. Про те, як часто ходимо у тренажерний зал, скільки коштує нове взуття, чи будемо читати цю книгу. Ми кажемо, що хворі, коли цілком здорові. Ми кажемо, що будемо на зв’язку, коли не збираємось цього робити. Ми кажемо, що любимо, коли це насправді не так. Кажемо, що щасливі, коли дуже нещасні. Ми брешемо незнайомцям, знайомим, друзям, начальникам, батькам, партнерам і навіть самим собі.
Але телефон брехати не буде. Персонаж Артура Конана-Дойла, Шерлок Голмс по залишеній палиці міг багато розказати про її власника Генрі Баскервіля. Зараз не треба мати таку дедукцію, бо з телефону власника ви можете дізнатися про людину більше, ніж вона знає про себе сама, адже думка збоку об’єктивніша (наскільки це можливо) і не така упереджена.
Інколи насправді важко усвідомлювати, скільки ваших таємниць заховано у цьому маленькому бездушному предметі. А головне, що ні телефон, ні пошуковик не знає нічого про ваш досвід, про стан, у якому перебуваєте, про професію, бо, може, ви письменник, і тому ґуґлите відверту дич. Інтернет не здатен по-справжньому зрозуміти, він не переживає за вас і не любить вас. То, можливо, для різноманіття спробуєте довіряти людям? Так, ви, ймовірно, не раз про це пошкодуєте, але десь є люди, які чекають, коли ви відкриєтесь їм, щоби прийняти вас і ваші найдикіші запити.
* У статті використано факти з книжки “Усі брешуть” Сета Стівенса-Давідовіца
автор: Тимкiв Роксана