Щоб виконати стандарт проєктного залучення стрічка має відповідати таким підкритеріям:

• Не менш ніж дві позиції основного знімального колективу (режисерка, композиторка, операторка, кастинґ-директорка, дизайнерка, декораторка тощо) зайняті представниками та представницями вищезазначених груп.
• Не менш ніж шість позицій технічної команди зайняті людьми з мало представленої расової чи етнічної групи.
• Не менше 30% знімальної групи – представники та представниці вищезазначених груп.

Щоб виконати стандарт доступу до можливостей автори фільму мають виділити пріоритет для вищезазначених груп під час відбору на платне стажування та курси з підвищення кваліфікації. Щоб виконати стандарт розвитку аудиторії у маркетинґовому та піар відділах мають бути зайняті представники та представниці вищезазначених груп – жінки, люди, що походять з недорепрезентованих расових чи етнічних груп, ЛГБТК-люди та особи з інвалідністю.

З моменту введення правил в силу в 2024 році фільми, що претендують на звання найкращого, мають виконати хоча б два з чотирьох стандартів. Для інших номінацій правила незмінні. Фільми, зняті до 2024 року, не зобов’язані виконувати ці правила.   

Що про це думають українські «кіношники»?

Таке рішення викликало неоднозначні реакції в американській кіноспільноті. Деякі вважають нові правила корисними, а інші називають чи то «позитивною дискримінацією», чи ще гірше – «дискримінацією більшості» (уточнимо: дискримінації групи, що є привілейованою, не може бути за визначенням). Ми вирішили спитати кількох людей з української кіноспільноти, що вони думають про нові правила. 

Ярема Малащук, режисер, відеохудожник:

«Вважаю, що немає нічого абсурдного в нових правилах “Оскару”. Відомо, що Голлівудом завжди правили багаті білі чоловіки. Пора змінювати такі «традиції». А, взагалі мене цікавить лише номінація “Кращий іноземний фільм”, все інше переважно для внутрішнього американського користування і як художній продукт рідко буває цікавим. Думаю, це будуть непомітні зміни. А правила створені скоріше для запобігання, а не нав’язування».

Жанна Озірна, сценаристка та режисерка, авторка блоґу про сторітелінґ, програмна координаторка фестивалю Linoleum:

«Я загалом добре ставлюсь до так званої “позитивної дискримінації”. Нові правила – про це. Про надання привілеїв певним групам, щоб нарешті вирівняти становище яке було дуже зміщено в один бік десятками років. Конкретно в кіно для мене це не так відчутно. Але в культурному менеджменті – одні ж жінки. Чому? Бо це “невдячна робота”, прекарні умови праці, нестабільність і незахищеність. Що ж до кіно, для мене це більше про те, що мало фільмів про жіночі історії знятих жінками. Я взагалі майже не бачу у теперішньому кіно персонажок, з якими можу себе засоціювати. Дуже часто жіночі образи – крізь призму любовних історій, невдалих стосунків, тяжкого материнства і т.д. Дуже рідко – це самостійні гравці, які творять смисли, впливають на дискурси і т.д. Я бачу таких жінок в житті щодня і не бачу взагалі в кіно. А це жінки, які ризикують найбільше – вони насмілюються “кинути виклик природі”, бути і жінкою, і творцем водночас. Ті кому це вдається – я знаю яку ціну вони за це платять.

Я навіть по собі суджу. Я не можу собі дозволити піти на “нормальну стабільну роботу”. Бо якщо буду щодня сидіти в офісі з 9 до 18, я не матиму ресурсу написати щось подібне до “Нижнього горизонту” (остання стрічка Озірної – прим. ред.). Тому що це така складна і багатошарова тема, яка займає всі мої думки, яку я досліджую щодня, читаю купу книжок, філософів, антропологів, дивлюсь лекції дотичні до теми. Я реально потребую часу і втишення. І я не уявляю що би було якби я ходила на роботу і ще б мала троє дітей, наприклад. Тобто ті кому це вдається – просто богині для мене. І я хочу бачити про таких жінок кіно».

Денис Буданов, кінознавець і кінокритик:

«Наскільки заплановані зміни корисні можна буде побачити в довгостроковій перспективі, не за рік чи два після їх введення в силу, а років так за п’ять мінімум. Але з боку Академії, вони намагаються таким чином якось реагувати на те, що відбувається навколо “тут і зараз”, перш за все у США.  Зараз заплановані критерії відбору ніяк фактично не змінюють правил гри. Можливо, для когось вони стануть дрібною скабкою, але якихось непоборних умов в стандартах нема. Хтось їх уже виконує і без вказівок. Тим паче Академія дає студіям термін у 2 роки на заповнення формулярів відповідності стандартам. Мабуть, від того, як це працює і будуть вибудувані правила. Головне, що всі забувають – правила кожного Оскара затверджуються щороку окремо. Те, що зараз бурхливо обговорюють в інтернеті – наступна фаза програми диверсифікації, тобто, меморандуму, на основі якого будуть затверджені правила. Особисто я на це дивлюся зі схвальним інтересом і без осуду. А як все це буде працювати зараз не знає ніхто, навіть сама Академія». 

Богдан Жук, координатор програми Sunny Bunny кінофестивалю Молодість:

«Ці зміни демонструють прогрес Американської кіноакадемії, яка є однією з найбільш впливових організацій у світі кіно, особливо у США. Звісно, нові правила спершу впливатимуть на кіновиробництво у Штатах, але є шанси, що й на решту світу. Бо ж аналогічні процеси різною мірою тривають і в інших країнах: наприклад, бойкот “Сезара” у Франції після ще однієї перемоги Полянського чи масштабне оновлення правил BAFTA після обурення всієї тамтешньої кіноіндустрії щодо домінування в нагородах білих чоловіків у такій різноманітній країні. Дехто вже роз’яснював, що за новими правилами на “Оскар” не пройшли би лише лічені фільми, що перемагали там в останні роки. Тобто це не змінить масштабно все кіновиробництво, бо жінки, небілі та ЛГБТК+ люди все одно залучені у нього. Але такий крок до більшої інклюзивності можна вважати продовженням компенсування за нескінченні репресії й дискримінацію цих груп. Навіть білим гетерочоловікам набридає дивитися кіно тільки про себе, а неврози Вуді Аллена й проблеми мужчин у патріархальному суспільстві не такі вже й численні, щоб дивитися про них сотні фільмів щороку. Тож на екрані мають бути відображені всі соціальні прошарки. А мені важко уявити, щоб Мартін Скорсезе знімав соціальну драму про трансчоловіка чи людину з інвалідністю. Саме люди, обізнані в такій проблематиці, зуміють адекватно показати таких персонажів».