Навіщо це все? 

Ініціатори цього процесу пропонують ставитися до зйомки відеощоденників як до гри чи флешмобу, а сам проєкт розглядають як «адаптаційну практику в умовах стресу». «За теперішніх умов ми змушені самоізолюватися і дистанціюватися, але мистецтво має таку силу – долати дистанції та об’єднувати людей» – каже Сашко Брама. «Довкола проєкту створюється своєрідне ком’юніті, яке постійно збільшується. Для нас це можливість зменшити потік негативних новин і панічних настроїв у своєму житті» – додає Олена Апчел.

Все, що вас турбує чи цікавить у цей нестабільний час – щоденні ритуали, нові правила пересування у місті, постійні zoom-коли із друзями та колегами, тривожні вечірні новини та інші докази вашого буття – варто знімати. Можна знімати на власний смартфон будь-якої моделі, бо якість картинки не має значення. Бо важливо те, що ви відчуваєте у фіксованому моменті.

«Для нас важливо, щоб учасникам та учасницям було комфортно перебувати в цьому процесі, тому нашим головним пріоритетом є побудова довірливої, дружньої комунікації з кожним з учасників проєкту…Ми переконані, що в умовах дружньої співпраці можна досягнути якіснішої комунікації та кращого мистецького результату» – стверджується в описі на сайті ініціативи. 

Що буде далі? 

Відзняті фільми будуть поступово викладати у соцмережі та на інших сайтах. А також вони стануть номінантами на участь у різних фестивалях документального кіно. Крім того, режисери планують використати певні відео для створення мультимедійного перформансу у співпраці з театром Лесі Українки у Львові та берлінським Post Theater. Цей формат перебуває в розробці. За попереднім планом він поєднуватиме VR-технології, імерсивні й інтерактивні елементи та діджей сети.