В США і десь, до прикладу, в Ірані дуже різне розуміння морально прийнятних діянь. Та навіть так далеко ходити не треба, в мене і в моєї бабусі кардинально розуміння того, що є прийнятним і неприйнятним в цьому життя. Повертаючись до того, що вже було згадано, то очевидно, що проституція, аборти, суїцид і багато інших речей – суперечливі речі та їх оцінка залежить від безлічі речей: від релігійних переконань до музики, книжок, які ти любиш і так далі.

То в такому разі, чи не буде трохи небезпечно давати вирішувати певні морально дискусійні питання державі (в особі депутатів)? Лібертаріанці кажуть, що в жодному випадку, при цьому додаючи, що скільки людей – стільки й думок. То хто з нас може бути певним, що його позиція «ну 100%» правильна? Філософи кажуть, що мудрі люди завжди сумніваються і лише дурень певний, що знає все. Той, хто піддається сумніву навряд чи зможе однозначно вирішити питання, яке апріорно не може бути так вирішено. 

І ні, я не назвала тільки що усіх лібертаріанців немудрими, бо їхня філософія якраз і є про крайнощі. Я лиш зауважила, що крайність у межах будь-якої філософії – то не дуже добре, бо завжди трохи небезпечно. Звичайно, навіть суперечливі питання треба врегульовувати і треба визначати своє ставлення до них (аргументовано та зважено!), проте при цьому часто треба шукати своєрідний «серединний» шлях, залишаючи місце для того, що ми можемо і помилятися.

І так, тепер, тримаючи все наведене вище в голові, давай проаналізуємо приклад з життя, який змусив весь світ вкотре задуматись про свободу та її межі. І так: наш час, Німеччина, Ротербург, 2001 рік. Це не навчальна тривога. Якщо щось їси, то відкладай негайно геть. 

На веб-сайті знайомств і приємного часопроведення Cannibal Cafe тоді лише невідомий німець, а нині славнозвісний Армін Майвес, залишає оголошення про пошук добре складеного чоловіка, віком від 18 до 25, який волів би бути вбитим та з’їденим. Довгий час Армін сидів в онлайн чаті і, як часто буває в соцмережевому світі, знаходив лише тих, хто готовий пофантазувати про такі дії онлайн, але не був готовий зустрітись він-на-віч. 

Допоки одного дня Армін не знайшов свого ідеального кандидата (чи, можливо, жертву?) для зустрічі в реальному житт. Ним став берлінський програміст Юрген Брандес. Не будемо аналізувати деталі цієї кривавої і культової справи**, обмежимось лише тим, що Юрген таки був вбитий та частково з’їдений за його власної згоди. Все це було знято Арміном та Юргеном на камеру. Суди, які розглядали цю справу, прийняли різні рішення: 

• суд першої інстанції визнав Арміна винним у вбивстві з необережності (!) і приговорив до 8 з половиною років обмеження волі; 
• суд другої інстанції оцінив його дії як умисне вбивство і приговорив його до довічного позбавлення волі.

Як бачимо, дві судові інстанції оцінили дії Арміна як вбивство. Проте перша – як вбивство з необережності, а друга – як умисне вбивство. Загалом в німецькому кримінальному законі немає такого поняття як вбивство за згодою сторін (як і всюди в світі), тому суди були вимушені, грубо кажучи, вибирати з того, що є. Вбивство – це  умисне протиправне (тобто «проти права» особи, а в нашому випадку «право» на вчинення таких дій було надано) позбавлення життя іншої особи. Але ж хіба Армін вбив Юргена проти його волі? З фактичних обставин цієї справи виглядає, що зовсім ні, а швидше навіть навпаки – за його однозначного благословення.. Тому якщо припустити, що Юрген як і будь-яка інша доросла людина має абсолютну свободу щодо себе, та, враховуючи те, що його дії нікому, крім нього ж самого, шкоди не заподіяли, то чи є справедливим засудження Арміна до довічного позбавлення волі за умисне протиправне позбавлення життя іншої особи? 

Фактично суд, визнаючи такі дії як умисне вбивство, заперечив лібертаріанську концепцію свободи, зокрема – ми самі собі повністю належимо і маємо право робити щодо себе все, що душі завгодно допоки це не шкодить іншим. Але, наприклад, у випадку невдалого суїциду до тебе навряд чи приїде поліція і заарештує тебе за замах на умисне вбивство самого себе.*** Армін Майвес відбуває нині довічне позбавлення волі. У тюрмі, якби це не було парадоксально, він став вегетаріанцем. 

Справа Арміна Майвеса стала культовою, насамперед тому, що спричинила дискусію у суспільстві про особисту свободу та її межі, яка має відлуння і донині. У підсумку – жодного моралізаторства. Просто поміркуй над тим, чим є твоя власна свобода для тебе і які ти встановлюєш її межі для самого себе.