

У мережі з феноменальною швидкістю поширюється мем із танцюючими трунарями. Складається він з двох частин: хтось робить щось смертельно дурне, а потім веселі чоловіки у траурному вбранні танцюють із труною на плечах. Але насправді для Гани ситуація з відео буденна. У світі безліч традицій, які супроводжують людей на різних етапах життя. Ми дивуємося з танців з трунами, а комусь може бути не зрозуміло, чим особлива вода, якою у нас хрестять немовлят. Тож трішки про звичаї, які дивують.
Повернемося до початку. Танцювати на похороні — древній язичницький обряд. Жалоба за померлими переходила спочатку в радість, згодом — у розпусну оргію, метою якої було відлякати смерть від роду, утвердивши перемогу життя над смертю. Мода на веселі проводи у потойбіччя повернулася зовсім недавно. У південній частині держави навіть створюють оригінальні труни (fantasy coffins), які відображають вподобання покійника. Тож шатл до раю (якщо пощастить) може мати форму новенького Iphone, шматка піци чи милого котика.
В Індонезії похорони — це справжнє свято: заколюють найкращу худобу, запрошують гостей, танцюють, співають. Під час святкування збирають пожертви для сім’ї покійника. Поки внесків не назбирається достатньо, мертвого вважають абсолютно живим, навіть говорять до нього.
Ще далі пішли у деяких громадах Філіппін, де померлого прив’язують до крісла перед домом, дають склянку спиртного в руку і цигарку в зуби. Всі мають змогу потиснути руку мерцю, який пафосно сидить на порозі дому.
На Балі ставлення до земного існування специфічне, як для нас. Тамтешні жителі вважають, що смерть — це звільнення душі, отже — свято. На церемоніях завжди світлий одяг, усмішки на обличчі і ледь не вавилонські стовпотворіння. Запрошують навіть дуже далеких родичів, а особливо престижно запросити іноземців, тому готуйтеся до такої пропозиції, коли сьорбаєте смузі у місцевому барі.
В багатьох країнах Азії вважають, що велика кількість гостей на похоронах відображає велич померлого, тому в Тайвані та Китаї з’явився звичай запрошувати стриптизерок, які заманюватимуть раптових перехожих. Зараз ця опція належить до категорії “законом не заборонено — значить можна”. Але місцева влада планує припинити цей сюр.
Та що там та Азія! Рідним гуцулам надмірний траур явно був не до вподоби. Про живучість у народі подібного язичницького обряду свідчить той факт, що наприкінці ХІХ ст. Коцюбинський став свідком такого похорону на Гуцульщині. Вражений побаченим, він детально описав його в повісті “Тіні забутих предків”.
“Починалась забава. Ті, що сиділи ближче до дверей, повернулись спиною до тіла, готові приєднатись до гри. […] Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарах, дихали випаром поту, нудним чадом теплого воску та запахом трупа, що вже псувався. […] Навіть старі приймали участь в забаві. […] Під вікнами сумно ридали трембіти.”
А Квітка-Основ’яненко в “Марусі” описав похорон молодої неодруженої дівчини у форматі весілля. Традиція існує дотепер. Померлу перевдягають у весільну сукню, вбирають фату. Все за класикою жанру: дружби, дружки і навіть наречений.
Особисто я не дуже розумію, навіщо привселюдно мити ноги тещі чи пити шампанське з мешта (якийсь футфетиш). Але якщо для вас це звично, то ось, отримайте.
У Кенії батько нареченої отримує викуп у вигляді корови або кози, після чого плює на груди і голову доньки і відправляє її до нареченого. Обміняли тебе на якусь скотину, ще й облювали! Та насправді плювок у всіх куточках Кенії — знак поваги та благословення.
На Борнео молоді сім’ї народу Тідонґ перед весіллям три дні не миються, голодують і не ходять у туалет. Вважається, що недотримання традиції призводить до безпліддя і розлучення.
Ще напруженіша атмосфера на весіллях у Конго. Багато місцевих жителів дотримуються традиції, яка забороняє їм усміхатися, бо це нібито свідчить про неповагу і легковажність.
У Чечні весілля трішки не таке, як мріють європейські дівчата. Протягом всього свята наречена мовчазно стоїть у куті банкетного залу. Сісти може тільки з милості свекрухи. Винуватиця свята не може брати участь у танцях, бо так вона мимоволі може сподобатись комусь із чоловіків. Весь цей час родичі чоловіка провокують наречену на розмову, але та повинна триматися з честю. А нареченого на святі взагалі немає. Він відчуває сором за майбутню шлюбну ніч (принаймні мав би), тому не може дивитися в очі родичам молодої.
Але до весілля і смерті ще дожити треба, особливо, якщо тебе ще чекають жорстокі ритуали дорослішання. Вважаєте, що християнське хрещення — дещо неприємне і стресове для малюків? Вам варто дізнатися про індійський ритуал Караха Пуджан (тепер заборонений!). Але деякі набожні батьки, які бажають відігнати злих духів від своїх немовлят, занурюють їх у чан з киплячим молоком. Кажуть, що ті не отримують опіків і навіть не плачуть.
А от в Іспанії, у селищі Кастрільо де Мурсія, злих духів від немовлят відлякують під час свята Божого Тіла. Батьки викладають своїх дітей на дорозі, а чоловіки в образах чортів скачуть навколо малюків.
У Бразилії в джунґлях проживає плем’я Сатере-маве. Община проводить ритуал переходу від підлітка до статусу чоловіка. Сплітають спеціальні рукавиці, у які пропихають мурах paraponera clavata. Через особливо сильну отруту, біль від її укусу у 30 разів сильніший, ніж укус бджоли, і триває до 4-ох годин. Юнаки пропихають долоні у ці рукавиці і терплять десятки укусів, поки друзі притримують їх, пританцьовуючи з мучеником. Такий обряд повторюють з певним інтервалом упродовж двох тижнів. Часто це спричиняє сильні отруєння, потемніння шкіри і тимчасовий параліч кінцівок.
Традиції бувають настільки ж дивні, огидні і моторошні, наскільки й прекрасні та захопливі. Ці норми створили давні люди. Можна сумніватися в них або толерувати. Але все ж вартує підважувати їх силою здорового глузду.
автор: Богдан Мальований