

ASAP Cage – це що, новий учасник гарлемської гіп-гоп формації, подумаєте ви, якщо знаєте про якогось іще ASAP’a, крім ASAP Rocky. Ні, ASAP – це музичний твір аванґардного композитора, який радикально змінив сприйняття музики у ХХ сторіччі, Джона Кейджа. Точніше, ASLSP – так правильно абревіювати назву композиції – «As slow as possible». Це твір, що ліг в основу найдовшого в історії музичного перформансу. ASLSP почав звучати 2001-го року, а завершитися має 2640-го. Нещодавно, 5 вересня 2020 року, сталася зміна акорду, і це стало ледь не урочистою подією у маленькій церкві німецького міста Гальберштадт. Новий акорд звучатиме трохи більш як два роки, а попередній звучав майже сім. Розповідаємо, як виникла ідея такого монументального проєкту.
Як виник «ASLSP»?
Твір був написаний 1985 року Джоном Кейджем для конкурсу академічних піаністів імені Капелла на замовлення Університету Меріленду. Партитура склалася на восьми сторінках і представляла вісім частин. Якусь одну із них виконавець мав пропустити, а будь-яку іншу зіграти двічі. Коли саме повторити фрагмент і який саме пропустити виконавець мав вирішити самостійно. До того ж темп вказаний не був. Такий формат мав на меті урізноманітнити п’єсу та зробити кожне виконання унікальним.
Джон Кейдж був одним із тих композиторів, які впроваджували в музиці ідеї сучасного мистецтва. Можливість випадкового вибору, як у чергуванні частин «ASLSP», була закладена і в інші композиції Кейджа. Цей жест музикант запозичив із практики дадаїстів, які першими почали замислюватися над сенсом випадковості в процесі створення мистецтва. Цими концептуальним ходами Кейдж передував алеаториці – напряму експериментальної музики, який передбачав випадкову варіятивність музичної тканини.
«ASLSP», звісно, не перша і не найпопулярніша аванґардна ідея Кейджа. Він відомий передовсім п’єсою «4’33”». Ця композиція найпопулярніша, бо найбільш радикально і влучно описує підхід Кеджа. Ідея полягає у тому, щоб змістити фокус сприйняття музики з «музичних» звуків – звучання знайомих інструментів чи голосів – до всього безмежного спектра звуків навколишнього світу. У «4’33”» Кейдж пропонує виконавцям і диригенту вийти на сцену, взяти до рук інструменти чи паличку, і завмерти. Нічого не робити, не грати, не говорити – просто слухати тихий шурхіт одягу, покашлювання глядачів, перемовляння глядачок, спів птахів за вікном, велосипедні дзвіночки, крик поштаря, загалом – саундскейп музичної зали без музики. Звісно, це був напівжарт, тонкий тролінґ академічної аудиторії, але не більше, ніж жартом був «Фонтан» Марселя Дюшана.
Як «ASLSP» став найдовшим перформансом у світі?
1987 року, «ASLSP» була адаптована для органу як «Organ²/ASLSP». Те, що Кейдж не вказав протяжність нот і темп, дало можливість виконавцям буквалізувати вислів «As Slow As Possible» та розтягувати виконання п’єси до межі своїх фізичних можливостей. Різні піаністи та органісти вправлялися у цьому. 5 вересня 2012 року австралійський композитор Стівен Віттінґтон грав п’єсу 8 годин. 5 лютого 2009 року американська органістка Дайєн Лучезе грала, якомога чіткіше дотримуючись часових пропорцій партитури – це зайняло 14 годин 56 хвилин. Музикант Джо Дрю виконував 9-, 12- та 24-годинні версії (2008 року), а також планував 48-годинну.
Найдовший музичний перформанс перетнув межі фізичних можливостей людини. Фактично, це уже не «перформанс», тобто, не виконання живими музикантами. На органному симпозіумі в німецькому місті Тросінґен 1997 року учасникам спала на думку ідея – виконувати «ASLSP» 639 років. Така тривалість пов’язана зі створенням першого у світі 12-тонового органу Blockwerk. Він був встановлений у кафедральному соборі Гальберштадта 1361 року, за 639 років до передбачуваного початку виконання максимально розтягнутої п’єси Кейджа – 2000 року. Цим монументальним жестом автори ідеї хотіли відкрити нове тисячоліття. Місцем для виконання обрали церкву святого Бурґарда, що і сама має майже 1000-літню історію.
Якщо ви помітили п’ятірки у першому абзаці цього розділу («5 вересня» та «5 лютого»), то от причина їх повторення: Джон Кейдж народився 5 вересня 1912 року. На його 89-ту річницю – 5 вересня 2001 року – і почалося виконання «ASLSP». Сам композитор цього моменту не застав, бо пішов із життя 1992 року, ще до доленосного для його твору симпозіюму та нового тисячоліття. Побутує думка, що сам він би не схвалив подібний проєкт, бо не любив механічної музики та завжди прагнув живого виконання. Виконання ж 639-річної версії «ASLSP», яку називають концертом, є радше дуже тривалою інсталяцією. Як же це відбувається?
Як сталася зміна акорду?
Після початку композиції тривала пауза довжиною 17 місяців – із 2001 року до 5 лютого 2003. Потім зазвучав перший акорд. Дві ноти соль-дієз із нотою сі між ними тривали до 5 липня 2005. З 5 січня 2006 по 5 липня 2008 звучав наступний акорд. Між 2005 та 2006 тривала пауза, а 2008 перерв уже не було – зміна відбулася автоматично. Річ у тім, що «грає» п’єсу простий механізм – педалі органу утримують мішечки із піском. Тоді вони перемкнулися самостійно. Після цього сталося ще 7 змін: 5 лютого 2009, 5 липня 2010, 5 лютого 2011, 5 серпня 2011, 5 липня 2012, 5 жовтня 2013 та цього року.
Зміна нот у найповільнішій п’єсі у світі – завжди подія для поціновувачів аванґардної музики, фанатів сучасного мистецтва та туристів. Проте цьогорічна подія стала ще більш жаданою, бо попередній акорд тривав аж 6 років й 11 місяців. Між тим, кількість відвідувачів була обмежена через пандемію коронавірусу.
Для виконання п’єси було сконструйовано спеціяльний орган з меншою кількістю труб, ніж зазвичай. В ньому є всі потрібні для «ASLSP» ноти. Технічно, зміна ноти означає, що якісь труби знімають, а якісь додають. В цей час органні міхи безперервно постачають у них повітря, тож звук не зникає. Цього року співачка Джоана Варґас та органіст Джуліан Лембке додали дві ноти. Наступна зміна відбудеться 5 лютого 2022. Не так довго чекати. Можна навіть встигнути з’їздити. Сподіваюся, пандемія до того часу завершиться. А щось гірше, що могло б зірвати завершення п’єси за 620 років, не почнеться. Замислишся над цим і здається, що «ASLSP» – такий собі камертон апокаліпсису.
автор: Данило Грабар
теги: музика